Із Конституцій ЗВС про чернечу Семінарію

 

Оскільки Згромадження Воплоченого Слова є клерикальним Згромадженням, більшість членів є священиками. Після закінчення новіціату починається період священичого формування, який здійснюється згідно з правовими нормами і документами Святого Престолу для семінарій і завжди в згоді з духовністю та місією Згромадження з метою досягти справжнього всебічного формування: людського, духовного, інтелектуального і пасторального.

Згідно з властивою нам харизмою намагаємось орієнтувати наші студії на євангелізацію культури, тому для цього не шкодуватимемо ні засобів, ні зусиль. Не задовольняємось поверхневим пізнанням філософії та богослов’я, які не здатні зрозуміти у всій глибині сучасну драму атеїзму, а отже, не здатні зарадити його.

Чернече життя – це процес постійного навернення, яке не закінчується з призначеними роками формування, але потрібно його підтримувати і поглиблювати щоденно[1]. Щодо нашої пасторальної праці це формування є актом справжньої та властивої справедливості Божому народу, який від нас завжди вимагає більш належної відповіді [2].

Формування в Римі переслідує досягнення римського духу, який „передбачає вінець чеснот: вселенську відкритість, вірність Учительському Урядові, місіонерський дух, міцність духу і великодушність”[3]. „Ваша ситуація дозволяє вам пережити надприродну дійсність сопричастя з Римською Церквою і з Римським Єпископом. Тому в церковному досвіді ви входите в середовище іншої нової дійсності: переживаєте сопричастя з усіма, хто перебуває у сопричасті з Римською Церквою”[4]. Тому можливість здійснювати навчання у Вічному Місті має подвійну перевагу: „Означає мати перевагу життя у спільноті священиків та семінаристів і мати доступ до академічного формування в римських університетах або через них. Означає бути свідками день у день живої традиції і віри, так як вона проголошена Престолом Петра”[5].

Звідси випливає, що саме Римська Церква є найкращим місцем для такого формування, оскільки „… ні в якому іншому місці нема такої можливості формувати достойних священиків, як у центрі християнства, біля могил двох великих Апостолів, під батьківським піклуванням Вищого Понтифіка, який, через свою функцію як Вікарія Христа, є спільним отцем народів, охоронцем та пояснювачем католицької віри”[6].

У цьому, власне, полягає римський дух, „який розуміється як особливий дух сопричастя з Наслідником Петра, видимою Головою Христової Церкви, через єдність віри і любові…”[7].

Студіантат брати-монахів. У Згромадженні можуть бути монахи, так звані братами помічниками (послушниками). Вони присвячують себе для обслуговування домів чи надавання духовної допомоги, що не вимагає тайної ласки Чину Священства.

Брати повинні вчитися в студіантаті, в якому пройдуть деякі трактати з філософії та богослов’я, „беручи до уваги потреби Церкви, обставини людства і часу, так як вимагають мета і характер Згромадження”[8]. Послушники продовжують своє формування в домах, де їх направили, аж до складання довічних обітів.


[1] Пор. FIR 66-68; СІС, кан. 661.

[2] Пор. PDV 70.

[3] Іван Павло ІІ, Промова під час вечірньої молитви в Капріканській Колегії в Римі (21.01.1992), 5; OR (31.01.1992), с. 9.

[4] Іван Павло ІІ, Промова до Папської Колегії США у Римі з нагоди 125-річчя її заснування (15.10.1984), 2; OR (02.12.1984), с. 17.

[5] Там само.

[6] Пор. Лев ХІІІ, Лист Benigna hominum parens, цитовано в: Іван Павло ІІ, Промова до Папської Вірменської Колегії в Римі (07.07.84), OR (09.12.84), с. 13.

[7] Іван Павло ІІ, Звернення до учнів та екс-учнів Колегії Капріканської у Римі (21.01.1983), 6; OR (10.04.1983), с. 11.

[8] CIC, кан. 659, § 1, § 2.

This entry was posted in покликання, статті. Bookmark the permalink.