Конституції ЗВС, № 20-35

ЧАСТИНА ІІ

ПРИРОДА ТА МЕТА ЗГРОМАДЖЕННЯ

Артикул 1: Природа

20. В імені Христа хочемо створити чернечу родину, члени якої були б готові жити у найбільшій радикальності вимогами Воплочення та Хреста, Нагірної Проповіді й Тайної Вечері, де можна було б жити умаленням Назарету та Голгофи і де можна було б увійти в близькість гори Тавор і Гетсиманії; де можна було би досвідчити батьківство Отця, братерство Сина й оселення Святого Духа, люблячи в такий спосіб один одного, як діти того самого Отця, брати того самого Сина і храми того самого Святого Духа, щоб ми утворили одне серце й одну душу” (Ді. 4,32).

21. Прагнемо посвятити себе Богові через складання євангельських рад, утворюючи чернечий інститут, складаючи прилюдні обіти, живучи братерським життям у спільноті, у властивому відокремленні ченців, таким чином, щоб усі члени могли прямувати до досконалості свого стану[1]. Однак не виключаємо можливості, щоб до нашої родини гармонійно долучилися ченці, що не є священиками, також подібним чином були приєднані до нас товариства вірних, які б хотіли жити у справжньому дусі родини, згідно з їхнім покликанням як миряни[2].

22. Бажаємо посвячувати себе ділам апостоляту, наслідуючи Христа, Який „проголошував Боже Царство”[3], під керівництвом священиків та приймаючи служіння чину Священства[4]. Деякі члени нашого згромадження ведуть виключно контемплятивний спосіб життя, кеновітський або пустельний. Також не відкидаємо можливості, щоб деякі члени апостольської гілки могли на певний час вести більш контемплятивний спосіб життя, адже „короткий час справжнього поклоніння вартує більше і приносить більший духовний плід, ніж найнапруженіша діяльність, навіть якщо йдеться про саму апостольську діяльність”[5].

Артикул 2: Мета спільна, властива і специфічна

23. Як і будь-який інститут богопосвяченого життя, як чернечого, так і світського[6], маємо мету загальну і спільну, що зазвичай називається покликанням, через яку хочемо ближче наслідувати Христа під дією Святого Духа, цілком присвячуючи себе Богові як нашій найвищій любові, щоб, віддані через новий і властивий титул Його славі, будівництву Церкви і спасінню світу, могли досягти досконалості любові, а через любов, до якої веде складання євангельських рад чистоти, убогості й послуху, по-особливому приєднатись до Церкви і до її Таїнства[7].

24. Також прагнемо до властивої мети кожного інституту чернечого життя, яка є нічим іншим, як повним посвяченням нашої особи, виявляючи дивовижний шлюб, встановлений Богом у Церкві – знак Небесного життя. Таким чином повністю завершимо дарування нас самих як жертву принесену Богові, через що все наше існування перетворюється у безперервний культ Богові у любові.

25. Це виявляється у тому, що створюємо одну Чернечу Родину: складаємо прилюдні обіти і ведемо спільне братерське життя[8], адже прилюдне свідчення, яке ми повинні дати, включає відокремлення від світу[9]. Щоб жити за Святим Духом, необхідно відігнати від себе дух світу „Духа правди, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає” (Ів. 14,17).

26. Насамкінець хочемо присвятити себе специфічній і особливій меті – євангелізації культури, тобто працювати, щоб „перетворювати силою Євангелія:

- критерії судження,

- вирішальні цінності,

- точки зацікавлення,

- хід думок,

- джерела натхнення,

- життєві моделі людства”[10];

„щоб були пройняті силою Євангелія:

- способи мислення,

- критерії судження,

- норми діяльності”[11],

бо не можемо забувати, що ІІ Ватиканський Собор вказав на те, що: „Розлучення між вірою і щоденним життям багатьох треба вважати однією з найтяжчих помилок нашого часу”[12], і це великою мірою є наслідком того, що світ „відокремлювався і відрізнявся за останні століття від християнського стовбура своєї цивілізації”[13], що призвело до дехристиянізації культури.

27. Для цього особливо використовуємо, як фундаментальні елементи, щоб проникнути Євангелієм культури, вчення Пасторальної Конституції про Церкву в сучасному світі Gaudium et Spes ІІ Ватиканського Собору[14], Апостольські Звернення Evangelii nuntiandi[15] і Catechesi Tradendae[16]; промову Папи Івана Павла ІІ до ЮНЕСКО[17] та інші на ту саму тему[18], Документ з Пуебли[19], Енцикліку Slavorum Apostoli, Енцикліку Redemptoris Missio, Післясинодальне Апостольське Звернення Pastores dabo vobis, № 55, с; і всі майбутні вказівки, напрямки і вчення Учительського Уряду Церкви про специфічну мету нашої маленької чернечої родини, які можуть з’явитися в майбутньому.

28. Вже відтепер заявляємо наше бажання досягти найбільш синівського та братерського взаємозв’язку з Папською Радою Культури, для досягнення більшого і кращого здійснення мети Згромадження.

Артикул 3: Властивість

29. Вважаємо, що деякі найголовніші засоби для досягнення встановленої мети – це працювати на місцях впливу культури, а саме: у родинах, в освіті (особливо в семінаріях, університетах тощо), в засобах масової інформації, серед інтелектуальних людей або „інтелігенції” – щодо початку і заклику, розвитку, розпізнавання, формування, скріплення, супроводження і подальшого здійснення покликання до інтелектуального апостоляту.

Артикул 4: Харизма

30. З харизми, властивої Згромадженню, всі його члени повинні працювати у найвищій покорі Святому Духові й на зразок Марії з метою опанувати для Ісуса Христа все справжнє людське, навіть у найважчих ситуаціях і у найпротивніших умовах.

31. Отже харизма – це ласка вміти діяти конкретно, щоб продовжити Христа у родинах, в освіті, у засобах масової інформації, у інтелектуальних людях та в будь-якому іншому легітимному прояві життя людини. Це – дар добиватися, щоб кожна людина ставала „як нове Воплочення Слова”[20], будучи в своїй суті місіонерськими і марійськими.

Артикул 5: Місія

32. Місія, отримана від засновника і затверджена Церквою, – це довести до повноти наслідки Воплочення Слова, що „є підсумком і коренем усіх благ”[21], а особливо довести їх до широкого світу культури, тобто до „виявлення людини як особи, спільноти, народу і нації”[22].

Артикул 6: Дух

33. Дух, котрий оживляє Згромадження від його початків і який має визначати його власне обличчя усередині Церкви, є духом віри і любові, якими усі його члени повинні пережити таїнство Воплоченого Слова та його відношення до кожного створіння: „Слово виявляє не лише Отця, а також усі створіння, … (яких) є виразним і дійовим”[23] .

34. Це означає жити і спонукати жити під дією Святого Духа, без жодного роду примусу, скрупульозно поважаючи сумління, спонукаючи до здорового плюралізму, скеровуючи до життя в повноті свободою дітей Божих[24], бо „де Господній дух, там воля” (2 Кор. 3,17), ніколи не забуваючи, що „Царство Боже … [є] праведність, мир і радість у Святому Дусі” (Рим. 14,17).

35. Нас мало або зовсім не цікавить, щоб поширюватися у багатьох країнах або мати численних членів, якщо при тому ми втрачаємо дух. Тільки Католицькій Церкві в особі Петра і його наслідників обіцяна непомильність і непохитність. Ми не втратимо духу, доки будемо вірними Їй й доки будемо дотримуватися волі й намірів засновника у всьому, що становить спадщину Згромадження[25].


[1] Пор. СІС, кан. 598, § 2.

[2] Пор. СІС, кан. 677.

[3] Пор. СІС, кан. 577.

[4] Пор. СІС, кан. 588, § 2.

[5] Іван Павло ІІ, Промова до Генеральних Настоятелів черничих Орденів і Згромаджень, (24.11.1978), 4; OR (03.12.1978), с. 10.

[6] Пор. СІС, Спільні правила для всіх Інститутів богопосвяченого життя, кан. 573-606.

[7] Пор. СІС, кан. 573.

[8] Пор. СІС, Про Богопосвячені Інститути, кан. 607-709.

[9] Пор. СІС, кан. 607.

[10] EN, 19.

[11] Іван Павло ІІ, Апостольська Конституція Sapientia Christiana про Церковні Університети та Факультети, (15.04.1979), 1; OR (03.06.1979), с. 7.

[12] GS, 43.

[13] ES, 14.

[14] Друга частина, розд. 2, 53-62.

[15] Пор. EN, 20.

[16] Пор. СТ, 53.

[17] Промова до Організації Об’єднаних Націй для освіти, науки і культури (02.06.1980); OR (15.06.1980), с. 11-14.

[18] Пор. Промова до Єпископів із Заіру, зібраних у Кіншасі, (03.05.1980), 4-6; OR (11.05.1980), с. 6, 7; Промова до Єпископської Конференції у Кенії, Найробі, (07.05.1980), 6; OR (18.05.1980), с. 13, 14; Промова до єпископів у катедрі Дельгі, Індія (01.02.1986), 5; OR (09.02.1986), с. 4, 5; Промова до вірних під час Літургії Слова, на полі в Чамбаку, Карфагена, Колумбія, (06.07.1986), 7-8; OR (20.07.1986), с. 11, 12.

[19] Пор. 385 – 443.

[20] Блаженна Єлизавета від Трійці, там же, Піднесення № 33.

[21] Св. Іван Золотоустий, Іn Matt. Hom., II, 3.

[22] Іван Павло ІІ, Промова до людей культури з нагоди Ювілею Відкуплення, (15.12.1983), 3; OR (25.12.1983), с. 6.

[23] Св. Тома Аквінський, S. Th., I, 34, 3.

[24] Пор. Рим. 8,21.

[25] Пор. СІС, кан. 578.

This entry was posted in документи. Bookmark the permalink.