Конституції ЗВС, № 36-47

ЧАСТИНА ІІІ

ДУХОВНІСТЬ

 

36. Вступ. Наша духовність хоче стояти на якорі пресвятого таїнства Воплочення, – таїнства Слова, що сталося тілом у лоні Пресвятої Діви Марії. Тому можемо сказати, що наша духовність походить від Особи Слова та його Матері для того, щоб, у Святому Дусі, ми могли з’єднатися з Отцем. З ширшого пояснення таїнства Воплоченого Слова випливають всі засади духовного життя нашого Згромадження, як про це написано в Директорії про Духовність.

37. Першість Ісуса Христа. У нашому житті та в наших ділах мають стояти на першому місці „ім’я, доктрина, життя, обітниці, царство, таїнство Ісуса з Назарету, Сина Божого”[1], а настільки маємо ними жити, щоб нічому іншому не надавати переваги окрім Його любові.

38.      Передіснування особи Слова. Сповідуючи вічність, відмінність та божество другої Особи Пресвятої Трійці, хочемо живити наше бажання цілковитого віддання волі вподобання Божого, любові до Трійці та людей, сотворених Богом на Його образ та подобу[2].

39. Таїнство Воплоченого Слова. Його Перший Прихід, здійснений Духом Святим у лоні Діви Марії, має спонукати нас до найвищої покори тому ж Духові і до приязної любові до його та нашої Матері. Опираючись на таїнство Воплочення, здійсненне Духом у Пречистій Діві Марії, ми завжди повинні оспівувати Боже милосердя[3], бо „через Воплочення Слова стає ймовірною безсмертність щастя”[4]; ми повинні виразно усвідомити, що без Ісуса Христа ми нічого не можемо[5], а також повинні завжди спрямовувати усі наші сили до зростання у чеснотах.

40. Ісус Христос є „Дорогою”, щоб іти до Отця, і ніхто не йде до Отця, якщо не через Нього[6]. Він має єдине ім’я, „через яке ми можемо бути спасенні” (Ді. 4,12). Він є той, хто робить Церкву „святою тайною, тобто знаком та знаряддям тісної злуки з Богом та єдності всього людського роду”[7]. Він є тим, хто підтримує всі догми Церкви, бо Він – „істина, яка включає всі інші”[8]. Він є тим, хто показує першість і вагу вічності над усією часовою реальністю. Усвідомлення того, що Ісус є істинним Богом, має спонукати нас практикувати чесноти трансцендентності: віру, надію і любов, даючи незамінну вартість життю молитви та потребі активних та пасивних очищень чуття та духа. Стати чоловіком – „перше і фундаментальне таїнство Ісуса Христа”[9], адже „Бог ніколи не був так близько до людини і людина не була ніколи так близько до Бога, як саме у цей момент: у мить таїнства Воплочення”[10]. Усвідомлення того, що Ісус є правдивим чоловіком, має спонукати нас вважати, що ніщо автентично людське не є для нас чужим, коли вміємо його приймати[11], а також спонукає нас любити в Ньому кожну людину та цілу людину, та практикувати умертвлюючі чесноти власного умалення. Усвідомлення того, що в Ньому нерозлучно з’єднанні обидві природи, має підштовхувати нас визнавати подвійну реальність ласки та природи без хибного змішування, і так практикувати чесноти, які виглядають протилежними між собою, не впадаючи у фальшиві дуалізми, але так як вище приймає нижче. Одним словом – потрібно вміти шукати завжди найбільшу славу Бога та спасіння людей, бо це є метою Воплочення.

41. Його земне життя. Від першої хвилини воплочення Він дає нам приклад священичого віддання Отцеві, який ми всі маємо наслідувати; ми присутні вже у лоні Марії через принцип „коінонії”: там Він навчає нас бути залежними від Його Матері; у своєму прихованому житті навчає нас зростати, працювати, зберігати мовчання, бути підпорядкованими[12], жити зі святковою радістю[13]; всі Його слова, та всі Його діла є поживою для нашої духовності.

42. Його відхід з цього світу. Особливим чином пасхальне таїнство нашого Господа є невичерпним джерелом духовності. Його Страсті, Смерть, сходження в Ад та Воскресіння мають завжди просвічувати наше життя. Ми повинні бути „спеціалістами” у мудрості хреста, в любові до хреста та у радості хреста.

43. Його прославлене життя. Пресвітлий факт Воскресіння Христа має спонукати нас жити як воскреслі, жити згідно з Новим Законом ( –  Духом Святим), жити свободою Божих дітей, властивою новій людині, з безмірною радістю, особливо переживати недільний день, вміючи творити свято, приймаючи велике зобов’язання за місію.

44. Його містичне життя. Воно – чудовість Церкви, Тіла Христового, яка живиться Божим Словом, яка є Єдиною, Святою, Католицькою (місійною та екуменічною), Апостольською, збагаченою та опертою на трьох білих речах.

45. Його другий прихід. Цепереконання в тому, що Господь приходить до нас та що ми до Нього ідемо. Колись Він повернеться у силі та славі, воскресить мертвих, очолюватиме Страшний Суд та здійснить відновлення всесвіту.

46. Всі інші частини Конституцій – натхнені Директорією про Духовність та розуміються у його світлі. Ми захотіли надати абсолютну перевагу духовній частині, бо розуміємо, що цього вимагає наша харизма, таким чином що можна вважати її (Директорію про Духовність) доктринальним текстом, яка би служила основою для всіх конституційних артикулів та точкою орієнтиру для можливих змін, яких вимагатиме час, щоб застосовувати Конституції в нових обставинах.

47. Насамкінець ми би хотіли підсумувати нашу духовність такими словами:

Ні, Ісус або Марія; ні, Марія або Ісус.

Ані Ісус без Марії; ані Марія без Ісуса.

Не тільки Ісус, а також Марія; не тільки Марія, а також Ісус.

Завжди Ісус і Марія; завжди Марія й Ісус.

До Марії через Ісуса: „Ось матір твоя” (Ів. 19,27).

До Ісуса через Марію: „Що лиш скаже вам, – робіть” (Ів. 2,5).

Перший – Ісус, Богочоловік; але потім Марія, Богородиця.

Він Голова ; Вона Шия; ми тіло.

 

Все через Ісуса і через Марію; з Ісусом і з Марією;

в Ісусі і в Марії; для Ісуса і для Марії.

І насамкінець просто: Ісус і Марія; Марія й Ісус.

 

І через Христа до Отця у Святому Дусі.


[1] Павло VI, Evangelii Nuntianti, № 22.

[2] Пор. Бут. 1,26.

[3] Пор. Пс. 89,1.

[4] Св. Августин, De Trinitate, ХIII, 9.

[5] Пор. Ів. 15,5.

[6] Пор. Ів. 14,6.

[7] LG, 1.

[8] Іван Павло ІІ, Промова до професорів та учнів під час візиту до Папського Інституту Antonianum у Римі (16.01.1982), 5; OR (31.01.1982), с. 19.

[9] Іван Павло ІІ, Недільна Промова (06.09.1981), 1; OR (13.09.1981), с. 1.

[10] Іван Павло ІІ, Недільна Промова (02.08.1981), 2; OR (09.08.1981), с. 1.

[11] „Те, що не прийняте – не відкуплене” , пор. AG 3, примітка 15.

[12] Пор. Лк. 2,51.

[13] Пор. Лк. 2,42.

This entry was posted in документи. Bookmark the permalink.