“Спаси свою душу”: народна місія ЗВС в м. Рахові

1x1.trans Спаси свою душу: народна місія ЗВС в м. Рахові

  «Спаси свою душу»! Із цим гаслом було розпочато святу місію в м. Рахові на парафії Благовіщеня Пресвятої Богородиці, Мукачівської єпархії. Вона тривала з 7 по 11 серпня, проводили її отці Воплоченого Слова ієромонахи Теодор Мацапула та Петро Цідило. Їм допомагали два семінаристи та 6 сестер Служебниць Господа і Діви Марії з Матара.

  Рахів – саме високогірне місто (середня висота становить 820 метрів над рівнем моря) і районний центр в Україні, розташованим за 12 кілометрів від географічного центру Європи. Особливістю цієї парафіяльної місії було те, що вона заснована недавно. У громади ще немає храму, а тільки маленька капличка, де вміщається тільки священик. Отож перед місіонерами стояло завдання не тільки проповідувати, але й гуртувати нову парафіяльну спільноту.

  За дуже короткий час в цій місцевості почали з’являтися сектанти, люди почали жити без Бога, а там і алкоголь і сім’ї, які мають по два-три громадянські шлюби, вбивства…  Блаженний Папа Іван-Павло ІІ навчав: «Парафіяльна місія є ефективною, коли спонукає до навернення, до правди і до дружби з Богом тих, хто вже втратив віру і ласку через гріх, кличе до досконалішого життя християн, дає запал душам, переконує жити блаженствами, розбуджує священичі і чернечі покликання». І саме такою і була наша мета їдучи на цю парафію.

  Відразу нас здивувала відкритість і допомога людей. Відвідуючи хати, нас приймали всі, незважаючи на віровизнання, чи то були: греко-католики, римо-католики, православні київського чи московського патріархатів, і навіть Свідки Єгови. Парох о. Василь Носа сказав, що це найменша спільнота в цілій єпархії, але, незважаючи на це, з кожним днем людей приходило все більше і більше. Також ми були вражені тим, що дуже багато дітей, які приходили на зустрічі з нами, не вміли навіть зробити на собі знак святого хреста, а також не знали жодної молитви. Одного разу відвідуючи хату, прибігає дитина кричачи «мамо я навчилась молитися «Богородице Діво». Не можливо передати радість тих дітей, котрих ми навчили молитися.

Смішно було коли заходили до хат сектантів і вони казали,

«а що ви також почали відвідувати хати, як ми?»,

так як би вони це придумали, ми ж їм у відповідь говорили,

що це вже було практика апостолів і перших християн…

  Вірні з центральної парафії Успення Пресвятої Богородиці кожного дня приїздили на великій вантажній машині, щоб допомогти згуртувати нову спільноту. Під час місійних заходів молодь та діти стали живим свідченням віри в Христа, який живе та діє у повсякденному житті звичайних і простих людей. Вона в чисельній кількості збиралась не тільки щоб послухати цікаві науки та гратись, але також ходили з нашими місіонерами по гірській місцевості із співом та гамором запрошуючи людей на місію, і щовечора на закінчення всієї програми співали для всіх хто збирався на науки.

  Місія мала за мету притягнути усіх до центру де відбувалися такі заходи: процесії які ми розпочинали кожного ранку молячись вервицю, під час якої місіонери йшли вулицями із статуєю Пресвятої Богородиці. Ми бачили, як люди виходили зі своїх домів незважаючи на те, що ще було дуже рано і супроводжували нас із своїми молитвами.

  Потім деякі місіонери йшли щоб гратися з дітьми, яких щодня приходило близько п’ятдесяти, а інші місіонери в той час йшли відвідувати хати. Смішно було коли заходили до хат сектантів і вони казали, «а що ви також почали відвідувати хати, як ми?», так як би вони це придумали, ми ж їм у відповідь говорили, що це вже було практика апостолів і перших християн. Часто приходилось місіонерам, які відвідували доми, добряче попотіти, адже окрім спеки яка тими днями була дуже велика і часом доходило до 40 градусів, щоб дійти до певних хат, вони мусіли перейти одну-дві гори.

  Щовечора отці служили Службу Божу, під час якої багато людей приступало до Тайни Сповіді, опісля була катехитичний проповідь, яка тривала кілька хвилин і навчала людей заповідей Божих. О після була контроверсія: це дискусія, в якій один захищає католицьку доктрину, а інші протистоять йому найбільш поширеними контраргументами, які люди закидають; потім слідувала місійна проповідь (головна подія): це момент, щоб рухати волею людей, спонукаючи їх до чеснот. На сам кінець прощання і культурні концертна програма: концерт з релігійними та дитячими піснями.

  Йдучи на кожну місію, яку ми проповідуємо не маємо за мету бачити плоди нашої праці, бо  пам’ятаємо слова Христа що сказав, ви повинні бути тільки  тими що сіють, а не тими що жнуть, це ми і старались робити на протязі цих кількох днів в місті Рахові на Благовіщенській парафії.

  семінарист Михайло Леспух, ВС

This entry was posted in звс, новини, парафіальні місії and tagged , , , , , . Bookmark the permalink.

Ваш коментар