ЗИМОВА ПОДОРОЖ ВІННИЦЬКОЇ МОЛОДІ У КАРПАТИ

1x1.trans ЗИМОВА ПОДОРОЖ ВІННИЦЬКОЇ МОЛОДІ У КАРПАТИ

На початку цього місяця березня молоді парафії Покрова Пресвятої Богородиці, м. Вінниці пощастило побувати у Карпатах. Восьмеро учасників різного віку та професій, сівши у вагон, попрямували у зимові гори. Атмосфера була настільки дружня, як одна сім’я.

 День 1-ий, четвер

Сюрпризи не змусили довго на себе чекати. Не встигли ми влаштуватися як слід, як раптом виникли деякі труднощі з одним квитком. Це нас трохи налякало, адже здавалося, що доведеться одному з нас  залишити наш мандрівний гурт, але помилка виправилася і ми спокійно продовжили нашу подорож.  Дружня розмова із смачними бутербродами швидко набрала характеру катехизації від отця Луки як “реакцію” на наші численні запитання. Звісно, це було дуже повчальним, а також дозволило об’єднати всіх присутніх у справжню спільноту, у якій живе Господь.   

 День 2-ий, п’ятниця.

Досягаємо нашого місця призначення, с. Яблуниця, швиденько кидаємо наші важкі рюкзаки і приміряємо лижне спорядження. Для багатьох з нас усе відбувалося вперше, коли ми вдягнули це “зручне”, дещо важкувате взуття, шолом і врешті закріпили лижі. Правду кажучи, спочатку нас «притягала рідна, засніжена земля» – горизонтальне положення було звичним для нас – тому не дивно, що ми спершу  навчилися падати, а не кататися Насправді важливо уміти правильно падати при катанні на лижах, до того ж це весело! Але згодом ми все ж таки опанували цього гірськолижного «двоногого друга» і  почали насолоджуватися красою природи та спусків. Тут, мабуть, було все – пологі і стрімкі схили, злети і, звичайн … знову ж падіння, але головне, як і в духовному житті, впавши, не опускати руки, а вставати. Це було неймовірно, адже майже усі з нас за кілька годин не тільки стали на лижі і зробили кілька кроків, а й підкорили круті лижні траси.

Вечеря в п’ятницю (оскільки вечерю готували на відкритому вогні, на дровах) була дещо із запахом диму, але дуже смачна: печена рибка і картопля швидко зникли із наших тарілок завдяки нашому здоровому гірському, апетиту. Важливим моментом духовного збагачення стала незабутня «Хресна Дорога» Бенедикта ХVI, у котрій ми духовно пережили нашу щоденну невірність та Любов Христа. Молитовний вечір завершився улюбленим усіма нами і одним із найкращих Господніх дарів – міцним сном. 

 День 3-ій, субота.

Ну що, їдемо далі. Ми все ж таки з ліжка встали, і все було не так погано, як  вчора очікувалося. Після ранкових вмивань розпочали день із спільної молитви – утрені. Після ситного сніданку гуляли околицями і каталися на імпровізованих, “креативних” санках, точніше кажучи – на великому  цупкому пакеті ))). Ну а хто б не наважувався оволодіти і цією новою, технікою зимового гірського катання, ліпили снігову бабу, яку дружньо (лагідно) назвали – «баба Осадча».

 Згодом подорож повела нас до с. Дора, до будинку де у часи підпілля була греко-католицька семінарія. а тепер є музей. Розповідь з “перших вуст” від семінариста, тепер священиків о. Івана та о. Богдана, вразила усіх. Це було свідчення про їхнього духовного батька та ректора – о. Михаїла Косила. Тут ми здобули неймовірний досвід того, що таке бути християнином і яка є сила великодушного священика. Отець Михаїл Косило мудро виховував покоління священиків, які стали гідною основою сучасної вільної Греко-католицької церкви. Тому й розуміємо вчення Святої Церкви щодо величі ревного священика – він є другою особою після Бога на Землі, і це дійсно так. Наприклад, Святий Григорій Нісський казав: «Священик, що приносить Богові жертву – це ніхто інший, а сам Христос», бо священик покликаний говорити людям про Христа, бути для них «Іншим Христом». Він мав особливий дар, щоб навчати хлопців і служити Господу, ризикуючи своїм життям та друзів. Любов до Бога була такою сильною, що семінаристи в умовах переслідування зуміли здобути освіту (часто навчаючись уночі, адже удень працювали або навчалися), переписували книжки вручну, ховали Святе Письмо, правили Службу Божу у лісі під різноманітним прикриттям. По шкірі аж мурашки бігали від почутого… Закінчили нашу бесіду жартами від о. Богдана про семінарійне життя. Образ священика о. Михайла Косили, його педагогіка залишиться в нашому серці та пам’яті, сподіваюся, назавжди.

Увечері ми мали сповідь та спільну Божественну Літургію. “Ми побачили, як одна людина, завдяки всецілому упованню на Бога, змогла змінити історію цілого цього регіону. ” (З проповіді о. Луки про о. Михайла Косилу).

А увечері, крім Небесної Поживи, не забули і про земну -  смакували чудовим борщем від наших кухарочок! Опісля, прогулюючись надворі, вирішили помолитися вервицю на холодному гірському повітрі.  Завершив день довгоочікуваний сон.

 День 4-ий, неділя.

Цього дня наша подорож дійшла до свого завершення. Шкода, що час так швидко минає! Сьогодні ми не могли пропустити сніданку і недільної Служби Божої. Запасів їжі було багато, ранковий перекус був вельми ситним, тому ми вирішили до церкви йти пішки. Це була гарна прогулянка, майже 6 кілометрів (трохи більше однієї години швидким темпом).  Під час Служби ми всі вслухалися у спів місцевого хору. Після Божественної Літургії ми попрощалися з господарями нашого дому і поїхали до Яремче. Там нам пощастило посмакувати смачними варениками.

Дорогою у поїзді ми спільно молилися вервицю, ділилися враженнями і грали у ігри. Ну от і все. Нічна Вінниця зустріла нас рідним теплом і спокоєм. Ми з веселим настроєм і незабутніми враженнями попрямували кожен до свого дому.

 Дякуємо  Богові за усі видимі та невидимі дари, а також усім нашим небесним покровителям за охорону, і земним спонсорам – за матеріальну допомогу у здійсненні нашої мрії. Ще раз велика подяка!

                           молодь, учасники подорожі,

парафії Покрова Пресвятої Богородиці, м.Вінниця  

This entry was posted in news, заходи, звс, новини, парафії ЗВС, спільноти ЗВС. Bookmark the permalink.

Ваш коментар