Духовність

1x1.trans Духовність

Ікона Благовіщення (Мамаєва Слобода, м. Київ)

  Наша духовність хоче стояти на якорі пресвятого таїнства Воплочення, – таїнства Слова, що сталося тілом у лоні Пресвятої Діви Марії. Тому можемо сказати, що наша духовність походить від Особи Слова та його Матері для того, щоб у Святому Дусі ми могли з’єднатися з Отцем. З ширшого пояснення таїнства Воплоченого Слова випливають всі засади духовного життя нашого Згромадження:

а) Щодо початку: ми повинні мати глибоке і вкорінене набожество до Пресвятої Трійці, яка є активним початком Воплочення, і тим усім, кому воно приписується: Отцю, оскільки Він є початком Сина – „бо я вийшов від Бога і прийшов” (Ів. 8,42), і Святому Духові, оскільки Він є особова Любов, від якої походять усі Божі діла – діяльністю та ласкою Духа Святого. З цього також походить першість духовного в усіх наших думках, почуттях і вчинках, оскільки „Бог викликає у вас і хотіння, і діяння за своїм уподобанням” (Флп. 2,13), і також тому, що навчання Воплоченого Слова є цілком ясне: „шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться” (Мт. 6,33). А як наслідок цього – повне віддання себе на благовоління Боже за прикладом Діви Марії: „Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” (Лк. 1,38).

  б) Щодо природ, Божої та людської: бажаємо інтенсивно жити в чеснотах трансцендентності: вірі, надії та любові, щоб стати „сіллю… світлом” (пор. Мт. 5,13.14), щоб „не бути від світу” [1]. З цього випливає потреба безперервної молитви – „моліться без перерви” (1 Сол. 5,17), та очищення чуттів і духу, активне і пасивне, бо „як не покаєтесь, усі загинете так само” (Лк. 13,3).

  Хочемо інтенсивно жити чеснотами умалення: покори, справедливості, жертовності, убогості, страждання, послуху, милосердної любові… – одним словом, узяти хрест [2]. Маємо бути у світі [3] й у Христі приймати все людське, оскільки „те, що не прийняте – не відкуплене” [4], бо інакше воно утворюється новим ідолом зі старим злом. Священики, як духовні провідники, мають освітлювати сучасність і так формувати мирян, щоб вони „трактували та впорядковували земні речі по-божому” [5]. Не маємо приймати „матерію”, яка не гідна прийняття, як-от: гріх, неправду, брехню, зло – „стримуйтесь від усякого роду лукавства” (1 Сол. 5,22).

1x1.trans Духовність

Христос Спаситель

  в) Щодо єдності: центром нашого життя має бути Ісус Христос, правдивий Бог і правдива людина, який у своїй єдиній божественній особі поєднує обидві природи; тому дійсно сповідуємо, що „Слово стало тілом” (Ів. 1,14), є „посередником між Богом та людьми” (1 Тим. 2,5) – Єдиний, що має слова життя вічного [6]. Він – особа-звершення Воплочення. В особливий спосіб мусить проявитись наше набоженство до Ісуса Христа у таїнстві Воплочення, у Його другому умаленні таїнства Страстей, найвищому Його священнодійстві, що у контрасті дозволяє нам глибше дивуватися „Кеносисом” [7] Воплочення; і також у таїнстві Його Другого Приходу, що становитиме повноту Першого Приходу.

  Стисло поєднані з „тайною побожності”, в якій „… Христос явився у тілі” (пор. 1 Тим. 3,16), і також з нашою любов’ю, – існують три білі речі Церкви: Євхаристія, яка через дію католицького священства продовжує Воплочення під видами хліба і вина; Пресвята Діва Марія, яка дала своє „так”, щоб від її тіла і крові Слово сталося тілом[8]; і Папа, втілююча присутність Правди, Волі й Святості Христа.

  г) Щодо мети: хочемо у Христі шукати Божу славу і всебічне добро людини. Уводячи у світ Свого Первородного [9], Отець виявляє Його славу: „ми славу його бачили” (Ів. 1,14), тому у всьому хочемо мати добрий намір: „усе робіть на славу Божу!” (1 Кор. 10,31).

  Оскільки певною мірою кожна людина є шляхом Церкви і таїнство людини знаходить справжнє висвітлення тільки у світлі таїнства Воплоченого Слова, хочемо працювати для її всебічного добра, розкриваючи їй свої природу і гідність, свої покликання і непорушні права, свої свободу і вічне призначення, осягаючи мету віри – спасіння душ [10]. Усе, що веде до бачення Христа відображеного [11] у людях, буде для нас об’єктом найбільшої уваги та апостольської діяльності.

 

Марійське рабство

«Моє бажання – щоби у всіх оселилася душа Марії,

щоб нею величати Бога» (о.Буела, «Марія з Люхану», ст. 35)

  Хочемо виявляти нашу любов і вдячність Пресвятій Діві й водночас отримувати її необхідну допомогу для продовження Воплочення в усіх речах, складаючи четвертий обіт марійського рабства за навчанням св. Людовіка Марії Гріньйона з Монтфорту. Дух нашої Чернечої Родини не хоче бути іншим, ніж Дух Святий, і якщо буде спотворюватися в інший, відтепер і з будь-якого місця обіцяємо наше благання, щоб Господь стер його з лиця Церкви.

1x1.trans Духовність

Ікона Зарваницької Пр. Б-ці.

  Лише в найбільш абсолютній вірності Святому Духові можна вміло використовувати „меч духовний, тобто слово Боже” (Еф. 6,17). Наш убогий подих стає плідним і невідпорним лише тоді, коли зв’язаний з вітром П’ятидесятниці. Тому, щоб досягти такої готовності вищої, повної безмежної покори Святому Духові, що є Духом Христа [12], потребуємо, щоби Пресвята Діва була взірцем, провідницею і формою усіх наших вчинків, і тому ми з усіма силами душі та серця сьогодні і завжди кажемо: „Totus tuus” („Увесь твій”), Маріє! [13].

  Плодом посвяти Пресвятій Діві та природним наслідком є маріянізація цілого життя. Отже, кожний вірний раб Ісуса у Марії повинен закликати Її, вітати Її, думати про Неї, говорити про Неї, шанувати Її, прославляти Її, довіряти Їй, тішитися і страждати з Нею, працювати, молитися і відпочивати в Ній, нарешті – бажати жити завжди через Ісуса і через Марію, з Ісусом і з Марією, у Ісусі й у Марії, для Ісуса і для Марії.

  Насамкінець ми би хотіли підсумувати зміст нашої духовності такими словами:

Ні, Ісус або Марія; ні, Марія або Ісус.

Ані Ісус без Марії, ані Марія без Ісуса.

Не тільки Ісус, а також Марія; не тільки Марія, а також Ісус.

Завжди Ісус і Марія; завжди Марія й Ісус.

До Марії через Ісуса: „Ось матір твоя” (Ів. 19,27).

До Ісуса через Марію: „Що лиш скаже вам, – робіть” (Ів. 2,5).

Перший – Ісус, Богочоловік; але потім Марія, Богородиця.

Він – Голова ; Вона – Шия; ми – тіло.

Все через Ісуса і через Марію; з Ісусом і з Марією;

в Ісусі і в Марії; для Ісуса і для Марії.

І насамкінець просто: – Ісус і Марія; Марія й Ісус.

І через Христа до Отця у Святому Дусі.

 

Герб

1x1.trans Духовність

герб ЗВС

  • на срібному гербі (у французькому стилі) лежить червоний грецький хрест;
  • на хресті вверху, справа і зліва, знаходяться три золоті полум’я;
  • внизу – біла лілія;
  • у правому та лівому кутах зверху та знизу – чотири літери чорного кольору;
  • герб містить срібний меч, обведений золотою вервицею.

Символіка кольорів:

  • золотий колір символізує віру, любов, поміркованість та благородство;
  • срібний – чистоту, святість, покору і радість;
  • червоний – любов до Бога та ближнього, силу, великодушність, щедрість і величність;
  • чорний – постійність, мудрість, розважливість та гідність.

Символіка герба:

  Герб передає ідеї, взяті з творів св. Людовіка Марії Гріньйона з Монтфорта, який є дуже близький духовності нашого Згромадження:

  А також, говорячи до Марії, св. Людовік Марії каже, що її діти будуть:

  Харизма Згромадження – продовжувати воплочення Слова в усій людині, в усіх проявах людини, тому червоний хрест, який накриває увесь срібний фон, вказує на те, що правда Христа має охопити всіх людей і всю реальність людини, перемінити і освячувати їх, приносячи їм радість спасіння. Золота корона символізує вічне та універсальне царство Христа.

Три полум’я – це три чернечі обіти згідно євангельських рад: послух, убогість та чистота. Лілія представляє Пресвяту Діву Марію і символізує четвертий обіт – рабства любові до Ісуса в Марії, згідно зі св. Людовіком Марією, який складають члени Згромадження.

  Чотири літери – це перші букви латинських слів: «Verbum caro factum est» («Слово стало тілом», Ів. 1,14), якими св. апостол Іван на початку свого Євангелія говорить про Воплочення другої Особи Пресвятої Трійці.

  Наше Згромадження в основному є місійне, тому його члени мають відповідальність нести, передавати та проповідувати Слово Боже, «живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча» (Євр. 4,12). Вервиця означає молитву та невід’ємну присутність Марії в нашій апостольській праці.

Дивіться також:


[1] Пор. Ів. 17,16.

[2] Пор. Мт. 16,24.

[3] Пор. Ів. 17,11.

[4] Св. Іриней, цитовано в: Документ з Пуебли, № 400.

[5] Пор. LG, 31.

[6] Пор. Ів. 6,68.

[7] Пор. Флп. 2,7.

[8] Пор. Ів. 1,14.

[9] Пор. Євр. 1,6.

[10] Пор. 1Пт. 1,9.

[11] Гал. 4,19.

[12] Пор. Рим. 8,9.

[13] Св. Людовік Марія Гріньойн з Монтфорту, VD, № 216; Єпископський девіз блж. Івана Павла ІІ.